звінчаний

зві́нчаний

-а, -е.

Дієприкм. пас. мин. ч. до звінчати.

|| звінчано, безос. присудк. сл.

Значення в інших словниках

1. звінчаний — зві́нчаний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. звінчаний — Зві́нчаний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. звінчаний — ЗВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звінча́ти. Хоч заручена, аби не звінчана (Номис, 1864, № 8984); // зві́нчано, безос. присудк. сл. У Чорному Яру либонь їх [Йосипа з Параскою] звінчано (Мирний, IV, 1955, 40).  Словник української мови в 11 томах