злукавити

злука́вити

-влю, -виш; мн. злукавлять; док.

Схитрувати, приховавши правду.

Значення в інших словниках

1. злукавити — злука́вити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. злукавити — ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом), ХИТРИ́ТИ, ЛУКА́ВИТИ, КРУТИ́ТИ розм., ВИХЛЯ́ТИ розм., МАНЕВРУВА́ТИ розм., КОМБІНУВА́ТИ розм., КРУТИ́ТИ ХВОСТО́М розм., ЛИСИЧИТИ розм., ПОЛІТИКУВА́ТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
3. злукавити — ЗЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. злука́влять; док. Схитрувати, приховавши правду. Подруги, як рідні вони — ні одна вже не злукавить (Головко, І, 1957, 243); Не злукавив Іван Юхимович перед братом,— розказав усе, як є (Руд., Остання шабля, 1959, 138).  Словник української мови в 11 томах
4. злукавити — Злукавити, -влю, -виш гл. Слукавить, схитрить. Тобі єдиному згрішив я, перед тобою я злукавив. К. Псал. 120.  Словник української мови Грінченка