Великий тлумачний словник сучасної мови

канючити

каню́чити

-чу, -чиш, недок., перех., зневажл.

Настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити що-небудь у когось; випрошувати, циганити.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. канючити — каню́чити дієслово недоконаного виду зневажл.  Орфографічний словник української мови
  2. канючити — Випрошувати, циганити, р. скиглити, кландати, лебедіти; пор. БЛАГАТИ.  Словник синонімів Караванського
  3. канючити — див. жебракувати; просити  Словник синонімів Вусика
  4. канючити — ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін.  Словник синонімів української мови
  5. канючити — КАНЮ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., зневажл. Настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити що-небудь у когось; випрошувати, циганити. Канючать [діти] хліба шмат під вікнами з торбами… (Г.-Арт., Байки..  Словник української мови в 11 томах
  6. канючити — Каню́чити, -чу, -чиш гл. Клянчить. Ото канючить. Ном. № 2769.  Словник української мови Грінченка