кар

I -а, ч.

Чашоподібне заглиблення у привершинній частині гір, яке утворюється під впливом льодовиків та сніжників.

II кар-кар, виг.

Звуконаслідування, що означає крик ворони.

Значення в інших словниках

1. кар — кар вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. Кар — А, ч. Римський імператор, 282-283 pp. н.е., підкорив Месопотамію, за переказами вбитий блискавкою у таборі на березі Тигру. І снився Кар — зажурений такий, немов отетерілий од докуки, допоки мати заламає руки, наш гріх, відпустить Бог усеблагий. (П-2:128).  Словник поетичної мови Василя Стуса
3. кар — КАР², а, ч. Те саме, що автока́р. Кари застосовують для перевезення вантажів у портах, на промислових підприємствах та залізничних станціях (із журн.); // розм. Про автомобіль. Кар на сонячних батареях. КАР³, а...  Словник української мови у 20 томах
4. кар — (нім. Kar) чашоподібна заглибина біля вершини гори, що утворюється під впливом морозного вивітрювання.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. кар — Цирк льодовиковий.  Універсальний словник-енциклопедія
6. кар — КАР, КАР-КА́Р, виг. Звуконаслідування, що означає крик ворони. Ворона сидить на дубі. І каркає, каркає: — Кар!.. (Нех., Ми живемо.., 1960, 44).  Словник української мови в 11 томах