ковбан

ковба́н

-а, ч., діал.

Колода (див. колода I 1)).

|| Така колода для сидіння.

Значення в інших словниках

1. ковбан — ковба́н іменник чоловічого роду колода діал.  Орфографічний словник української мови
2. ковбан — див. дровітня  Словник синонімів Вусика
3. ковбан — КОВБА́Н, а́, ч., діал. Колода (див. коло́да¹ 1). Поклав [Пригара] ношу біля печі, недалеко від порога, оглянувся, шукаючи ковбана (І. Чендей); Вмостився Iлько на призьбi i знаряддя розклав у рядок. А для дерев'яного денця пiдкотив ковбан – короткий i товстий обрубок липи (Ю. Логвин).  Словник української мови у 20 томах
4. ковбан — КОЛО́ДА (стовбур зрізаного дерева, очищений від гілля), КОЛО́ДКА, БЕРВЕНО́ діал., ДЕЛИ́НА діал., КЛЬОЦ діал., КО́ВБОК діал., КОВБА́Н діал., ТРАМ (ТРЯМ) діал.; БРУС, БРУСО́К, РУ́БАНКА діал. (обтесана чи обпиляна перев. чотиригранна деревина); ДУБО́К перев.  Словник синонімів української мови
5. ковбан — КОВБА́Н, а́, ч., діал. Колода ( див. коло́да¹ 1); // Така колода для сидіння. На ковбані сидів чоловік.  Словник української мови в 11 томах
6. ковбан — Ковбан, -на м. 1) = ковбиця 2. Желех. 2) Короткій толстый обрубокъ дерева, употребляющійся вмѣсто табурета. Вх. Зн. 26.  Словник української мови Грінченка