конаючий

кона́ючий

-а, -е.

Дієприкм. акт. теп. ч. до конати 1).

|| у знач. ім. конаючий, -чого, ч. Той, хто вмирає.

Значення в інших словниках

1. конаючий — кона́ючий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. конаючий — КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Який перебуває в передсмертній агонії, умирає. Закон чи звичай забороняє їм дивиться на лице конаючої, вмираючої людини, і євреї в останню годину живоття вкривають помираючу людину простирадлом і виходять з хати (І.  Словник української мови у 20 томах
3. конаючий — КОНА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до кона́ти 1. З гнітючим чуттям пробирались хлоп’ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (Гончар, Таврія, 1952, 108); // у знач. ім. кона́ючий, чого, ч. Той, хто вмирає. Стоять чумаки..  Словник української мови в 11 томах