конаючий
КОНА́ЮЧИЙ, а, е.
Який перебуває в передсмертній агонії, умирає.
Закон чи звичай забороняє їм дивиться на лице конаючої, вмираючої людини, і євреї в останню годину живоття вкривають помираючу людину простирадлом і виходять з хати (І. Нечуй-Левицький);
На мить усі заціпеніли. Анти дивилися на конаючого Калегула, обри – на їхнього князя (Д. Міщенко);
З гнітючим чуттям пробирались хлоп'ята вподовж кладовищенського рову, заповненого конаючими людьми (О. Гончар);
// у знач. ім. кона́ючий, чого, ч. Той, хто вмирає.
Стоять чумаки .. круг конаючого, похиливши сумно голови (М. Коцюбинський);
Навколо лунали крики, стогін поранених змішувався з хрипом конаючих (В. Малик);
Нечепа розповідав про ті міста так, неначе сам побував у них, звідтам долинали навіть запахи, навіть духмянощі, й брязкіт мечів, і зойки конаючих, і гуркіт колісниць, і ніжна музика (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)