Великий тлумачний словник сучасної мови

кіл

I кола, ч.

Те саме, що кілок.

Ні кола, ні (ані) двора в кого — хтось зовсім нічого не має.

II -у, ч.

Гірська порода, різновид відбілюючих глин.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. кіл — кіл іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. кіл — Паля, гострокіл; жердина, тичка; З.П.. дрючок, дрюк, бук, КИЙ, патик, дрючина; КІЛОК, коляка, зб. кілля.  Словник синонімів Караванського
  3. кіл — див. палиця  Словник синонімів Вусика
  4. кіл — Кил — kil — Kil, Walkerde, Benthonitton — гірська порода, різновид вибільних глин. Складається переважно з монтморилоніту. Колір зеленувато- та світло-жовтий. Родовища кілу є в Криму. Від турецького kil — глина.  Гірничий енциклопедичний словник
  5. кіл — КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (С. Руданський); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (М. Коцюбинський).  Словник української мови у 20 томах
  6. кіл — кіл: ◊ хоч кіл на голові теши́ → голова  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. кіл — А, ч., комп. 1 Кілобайт (1024 байти). Та там мізер: якихось 30 кіл тексту.  Словник сучасного українського сленгу
  8. кіл — (від тур. kil – глина) назва вибілюючих глин у Криму. Колір зелено-жовтий, світло-жовтий. Застосовують для очищення нафтопродуктів і жирів.  Словник іншомовних слів Мельничука
  9. кіл — вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону.  Фразеологічний словник української мови
  10. кіл — КІЛО́К (груба палиця, жердина, загострена з одного або двох кінців), КІЛ, ПА́КІЛ діал., КО́ЛИК діал.; ПА́ЛЯ (перев. загострена вгорі жердина, яку в давнину використовували для виконання смертної кари); ТИНИ́НА розм.  Словник синонімів української мови
  11. кіл — Кіл, кола́, -лові; коли́, -лі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. кіл — КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Рудан., Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
  13. кіл — Кіл, кола м. Колъ. Дурному хоч кіл на голові теши. Ном. № 6185. Св. Микола не поставить кола. Ном. № 453.  Словник української мови Грінченка