кіл

КІЛ, кола́, ч.

Те саме, що кіло́к.

Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (С. Руданський);

Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (М. Коцюбинський).

○ (1) До кола́, у знач. присл. – абсолютно все, повністю.

– Хм! – гірко мукнув дід і помовчав. – Ні, вже не ждати добра від Якова. Отак і пусте [пустить] усю худобу – коли не казати, то .. німці розтаскають усе до кола (Панас Мирний).

◇ Вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) оси́ковий кіло́к (кіл) [у моги́лу] див. вбива́ти¹;

(2) Ні кола́ ні двора́ в кого і без дод.:

а) хто-небудь дуже бідний, злиденний.

– Як ми з тобою побралися: не було в нас ні кола ні двора (Г. Квітка-Основ'яненко);

То ледар, волоцюга. Йому [Василеві] теряти [втрачати] нічого, у його [нього] ні кола ні двора, а в мене – он город, .. вибудував хату (Панас Мирний);

б) хто-небудь самотній, одинокий.

В друга – ненька старенька! В нього жінка молоденька. А що в мене молодого – ні кола ні двора (А. Малишко);

– Я же міг посезонно [батракувати], бо я... безродний [безрідний]. Ні кола ні двора (О. Гончар);

Посади́ти на па́лю (кіл) див. посади́ти;

Саджа́ти (садови́ти, настромля́ти і т. ін.) / посади́ти (настроми́ти, насади́ти і т. ін.) на кіл див. саджа́ти;

Стоя́ти / ста́ти кілко́м (коло́м) в го́рлі див. стоя́ти;

[Хоч] кіл (кіло́к, кілка́, кола́ і т. ін.) на голові́ теши́ (рідше теші́ть) див. теса́ти;

Щоб (бода́й) язи́к [у ро́ті] ру́ба (коло́м, кілко́м) став <�Хай (неха́й) язи́к [у ро́ті] ру́ба (коло́м, кілко́м) ста́не> див. язи́к;

Язи́к стає́ / став ру́ба (коло́м) [у ро́ті] див. язи́к.

Значення в інших словниках

1. кіл — кіл іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. кіл — Паля, гострокіл; жердина, тичка; З.П.. дрючок, дрюк, бук, КИЙ, патик, дрючина; КІЛОК, коляка, зб. кілля.  Словник синонімів Караванського
3. кіл — див. палиця  Словник синонімів Вусика
4. кіл — Кил — kil — Kil, Walkerde, Benthonitton — гірська порода, різновид вибільних глин. Складається переважно з монтморилоніту. Колір зеленувато- та світло-жовтий. Родовища кілу є в Криму. Від турецького kil — глина.  Гірничий енциклопедичний словник
5. кіл — I кола, ч. Те саме, що кілок. Ні кола, ні (ані) двора в кого — хтось зовсім нічого не має. II -у, ч. Гірська порода, різновид відбілюючих глин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. кіл — кіл: ◊ хоч кіл на голові теши́ → голова  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. кіл — А, ч., комп. 1 Кілобайт (1024 байти). Та там мізер: якихось 30 кіл тексту.  Словник сучасного українського сленгу
8. кіл — (від тур. kil – глина) назва вибілюючих глин у Криму. Колір зелено-жовтий, світло-жовтий. Застосовують для очищення нафтопродуктів і жирів.  Словник іншомовних слів Мельничука
9. кіл — вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону.  Фразеологічний словник української мови
10. кіл — КІЛО́К (груба палиця, жердина, загострена з одного або двох кінців), КІЛ, ПА́КІЛ діал., КО́ЛИК діал.; ПА́ЛЯ (перев. загострена вгорі жердина, яку в давнину використовували для виконання смертної кари); ТИНИ́НА розм.  Словник синонімів української мови
11. кіл — Кіл, кола́, -лові; коли́, -лі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. кіл — КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Рудан., Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
13. кіл — Кіл, кола м. Колъ. Дурному хоч кіл на голові теши. Ном. № 6185. Св. Микола не поставить кола. Ном. № 453.  Словник української мови Грінченка