кіл
КІЛ, кола́, ч.
Те саме, що кіло́к.
Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (С. Руданський);
Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (М. Коцюбинський).
○ (1) До кола́, у знач. присл. – абсолютно все, повністю.
– Хм! – гірко мукнув дід і помовчав. – Ні, вже не ждати добра від Якова. Отак і пусте [пустить] усю худобу – коли не казати, то .. німці розтаскають усе до кола (Панас Мирний).
◇ Вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) оси́ковий кіло́к (кіл) [у моги́лу] див. вбива́ти¹;
(2) Ні кола́ ні двора́ в кого і без дод.:
а) хто-небудь дуже бідний, злиденний.
– Як ми з тобою побралися: не було в нас ні кола ні двора (Г. Квітка-Основ'яненко);
То ледар, волоцюга. Йому [Василеві] теряти [втрачати] нічого, у його [нього] ні кола ні двора, а в мене – он город, .. вибудував хату (Панас Мирний);
б) хто-небудь самотній, одинокий.
В друга – ненька старенька! В нього жінка молоденька. А що в мене молодого – ні кола ні двора (А. Малишко);
– Я же міг посезонно [батракувати], бо я... безродний [безрідний]. Ні кола ні двора (О. Гончар);
Посади́ти на па́лю (кіл) див. посади́ти;
Саджа́ти (садови́ти, настромля́ти і т. ін.) / посади́ти (настроми́ти, насади́ти і т. ін.) на кіл див. саджа́ти;
Стоя́ти / ста́ти кілко́м (коло́м) в го́рлі див. стоя́ти;
[Хоч] кіл (кіло́к, кілка́, кола́ і т. ін.) на голові́ теши́ (рідше теші́ть) див. теса́ти;
Щоб (бода́й) язи́к [у ро́ті] ру́ба (коло́м, кілко́м) став <�Хай (неха́й) язи́к [у ро́ті] ру́ба (коло́м, кілко́м) ста́не> див. язи́к;
Язи́к стає́ / став ру́ба (коло́м) [у ро́ті] див. язи́к.
Значення в інших словниках
- кіл — кіл іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- кіл — Паля, гострокіл; жердина, тичка; З.П.. дрючок, дрюк, бук, КИЙ, патик, дрючина; КІЛОК, коляка, зб. кілля. Словник синонімів Караванського
- кіл — див. палиця Словник синонімів Вусика
- кіл — Кил — kil — Kil, Walkerde, Benthonitton — гірська порода, різновид вибільних глин. Складається переважно з монтморилоніту. Колір зеленувато- та світло-жовтий. Родовища кілу є в Криму. Від турецького kil — глина. Гірничий енциклопедичний словник
- кіл — I кола, ч. Те саме, що кілок. Ні кола, ні (ані) двора в кого — хтось зовсім нічого не має. II -у, ч. Гірська порода, різновид відбілюючих глин. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кіл — кіл: ◊ хоч кіл на голові теши́ → голова Лексикон львівський: поважно і на жарт
- кіл — А, ч., комп. 1 Кілобайт (1024 байти). Та там мізер: якихось 30 кіл тексту. Словник сучасного українського сленгу
- кіл — (від тур. kil – глина) назва вибілюючих глин у Криму. Колір зелено-жовтий, світло-жовтий. Застосовують для очищення нафтопродуктів і жирів. Словник іншомовних слів Мельничука
- кіл — вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону. Фразеологічний словник української мови
- кіл — КІЛО́К (груба палиця, жердина, загострена з одного або двох кінців), КІЛ, ПА́КІЛ діал., КО́ЛИК діал.; ПА́ЛЯ (перев. загострена вгорі жердина, яку в давнину використовували для виконання смертної кари); ТИНИ́НА розм. Словник синонімів української мови
- кіл — Кіл, кола́, -лові; коли́, -лі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кіл — КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Рудан., Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- кіл — Кіл, кола м. Колъ. Дурному хоч кіл на голові теши. Ном. № 6185. Св. Микола не поставить кола. Ном. № 453. Словник української мови Грінченка