кіл

Паля, гострокіл; жердина, тичка; З.П.. дрючок, дрюк, бук, КИЙ, патик, дрючина; КІЛОК, коляка, зб. кілля.

Джерело: Практичний словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

кіл — кіл іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
кіл — див. палиця Словник синонімів Вусика
кіл — Кил — kil — Kil, Walkerde, Benthonitton — гірська порода, різновид вибільних глин. Складається переважно з монтморилоніту. Колір зеленувато- та світло-жовтий. Родовища кілу є в Криму. Від турецького kil — глина. Гірничий енциклопедичний словник
кіл — I кола, ч. Те саме, що кілок. Ні кола, ні (ані) двора в кого — хтось зовсім нічого не має. II -у, ч. Гірська порода, різновид відбілюючих глин. Великий тлумачний словник сучасної мови
кіл — КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (С. Руданський); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (М. Коцюбинський). Словник української мови у 20 томах
кіл — кіл: ◊ хоч кіл на голові теши́ → голова Лексикон львівський: поважно і на жарт
кіл — А, ч., комп. 1 Кілобайт (1024 байти). Та там мізер: якихось 30 кіл тексту. Словник сучасного українського сленгу
кіл — (від тур. kil – глина) назва вибілюючих глин у Криму. Колір зелено-жовтий, світло-жовтий. Застосовують для очищення нафтопродуктів і жирів. Словник іншомовних слів Мельничука
кіл — вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону. Фразеологічний словник української мови
кіл — КІЛО́К (груба палиця, жердина, загострена з одного або двох кінців), КІЛ, ПА́КІЛ діал., КО́ЛИК діал.; ПА́ЛЯ (перев. загострена вгорі жердина, яку в давнину використовували для виконання смертної кари); ТИНИ́НА розм. Словник синонімів української мови
кіл — Кіл, кола́, -лові; коли́, -лі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
кіл — КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Рудан., Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
кіл — Кіл, кола м. Колъ. Дурному хоч кіл на голові теши. Ном. № 6185. Св. Микола не поставить кола. Ном. № 453. Словник української мови Грінченка