мигтючий

мигтю́чий

-а, -е.

Дієприкм. акт. теп. ч. до мигтіти.

|| у знач. прикм. Який блискає.

Значення в інших словниках

1. мигтючий — мигтю́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. мигтючий — МИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Який мигтить. Крізь віконце було видно, як чорне бескеття хмар раз у раз оперізувалось мигтючими поясами блискавиць (О. Донченко); Здавалось їй чомусь, що далі буде щось любе, ясне – таке, як ця роса мигтюча, як те сонечко праведне тепле (Б. Грінченко).  Словник української мови у 20 томах
3. мигтючий — МИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до мигті́ти; // у знач. прикм. Який блискає. Крізь віконце було видно, як чорне бескеття хмар раз у раз оперізувалось мигтючими поясами блискавиць (Донч.  Словник української мови в 11 томах