мигтючий

МИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до мигті́ти;

// у знач. прикм. Який блискає.

Крізь віконце було видно, як чорне бескеття хмар раз у раз оперізувалось мигтючими поясами блискавиць (Донч., VI, 1957, 299);

Здавалось їй чомусь, що далі буде щось любе, ясне — таке, як ця роса мигтюча, як те сонечко праведне тепле (Гр., II, 1963, 438).

Значення в інших словниках

1. мигтючий — мигтю́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. мигтючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до мигтіти. || у знач. прикм. Який блискає.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мигтючий — МИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Який мигтить. Крізь віконце було видно, як чорне бескеття хмар раз у раз оперізувалось мигтючими поясами блискавиць (О. Донченко); Здавалось їй чомусь, що далі буде щось любе, ясне – таке, як ця роса мигтюча, як те сонечко праведне тепле (Б. Грінченко).  Словник української мови у 20 томах