мурмотати

мурмота́ти

-очу, -очеш, недок., розм.

Те саме, що мурмотіти.

Значення в інших словниках

1. мурмотати — мурмота́ти: бормотать [ІФ,1890]  Словник з творів Івана Франка
2. мурмотати — мурмота́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
3. мурмотати — МУРМОТІТИ, див. БУБОНІТИ, МИМРИТИ.  Словник синонімів Караванського
4. мурмотати — див. говорити  Словник синонімів Вусика
5. мурмотати — МУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. 1. що і без прям. дод. Говорити тихо, невиразно. Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім] .. Гукнули разом: “Все пропало!” (І.  Словник української мови у 20 томах
6. мурмотати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
7. мурмотати — МУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Говорити тихо, невиразно. Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім].. Гукнули разом: "Все пропало!" (Котл.  Словник української мови в 11 томах
8. мурмотати — Мурмотати, -мочу, -чеш гл. 1) Бормотать. Народ... мурмотав: паноче, згинь. Котл. Ен. VI. 44. 2) Роптать. 3) Журчать.  Словник української мови Грінченка