Значення в інших словниках
-
мурмотати —
мурмота́ти: бормотать [ІФ,1890]
Словник з творів Івана Франка
-
мурмотати —
мурмота́ти дієслово недоконаного виду розм.
Орфографічний словник української мови
-
мурмотати —
МУРМОТІТИ, див. БУБОНІТИ, МИМРИТИ.
Словник синонімів Караванського
-
мурмотати —
-очу, -очеш, недок., розм. Те саме, що мурмотіти.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
мурмотати —
МУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. 1. що і без прям. дод. Говорити тихо, невиразно. Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім] .. Гукнули разом: “Все пропало!” (І.
Словник української мови у 20 томах
-
мурмотати —
БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.
Словник синонімів української мови
-
мурмотати —
МУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Говорити тихо, невиразно. Все військо сумно мурмотало, Сперва [спочатку] тихенько, послі [потім].. Гукнули разом: "Все пропало!" (Котл.
Словник української мови в 11 томах
-
мурмотати —
Мурмотати, -мочу, -чеш гл. 1) Бормотать. Народ... мурмотав: паноче, згинь. Котл. Ен. VI. 44. 2) Роптать. 3) Журчать.
Словник української мови Грінченка