місництво

мі́сництво

-а, с.

1》 іст. У давній Русі порядок заміщення державних посад боярами залежно від знатності роду, його походження й службового становища предків.

2》 Додержання вузькомісцевих інтересів на шкоду загальній справі, справі держави.

Значення в інших словниках

1. місництво — мі́сництво іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. місництво — МІ́СНИЦТВО, а, с. 1. іст. У Московській Русі – порядок заміщення державних посад боярами залежно від знатності роду, його походження й службового становища предків. Для зміцнення свого становища бояри строго додержувались місництва (з навч. літ.).  Словник української мови у 20 томах
3. місництво — МІ́СНИЦТВО, а, с. 1. іст. У давній Русі — порядок заміщення державних посад боярами в залежності від знатності роду, його походження й службового становища предків. Для зміцнення свого становища бояри строго додержувались місництва (Іст.  Словник української мови в 11 томах