накурювати

наку́рювати

I -юю, -юєш, недок., накурити, -курю, -куриш, док.

1》 неперех.Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом.

|| Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом.

2》 перех. Курінням, перегонкою приготовляти щось у якій-небудь кількості.

II -юю, -юєш, недок., накурити, -рю, -риш, док.

Піднімати, збивати пил; пилити.

Значення в інших словниках

1. накурювати — наку́рювати 1 дієслово недоконаного виду заповнювати повітря тютюновим димом; приготовляти у якійсь кількості наку́рювати 2 дієслово недоконаного виду збивати пил  Орфографічний словник української мови
2. накурювати — НАКУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, урю́, у́риш, док. 1. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом. Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (М.  Словник української мови у 20 томах
3. накурювати — Наку́рювати, -рюю, -рюєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. накурювати — НАКУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док. 1. неперех. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом. Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
5. накурювати — Накурювати, -рюю, -єш сов. в. накури́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Дымить, надымить. Накурила димом. 2) Накуривать, накурить (о табакѣ). 3) Пилить, напылить, поднимать, поднять пыль. 4) Накуривать, накурить. Горівки накурити. Лукаш. 130.  Словник української мови Грінченка