накурювати

НАКУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док.

1. неперех. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом.

Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (Коцюб., II, 1955, 155);

Вони посідали біля відчинених дверцят грубки, щоб не накурювати в тісній кімнаті (Головко, II, 1957, 575);

// Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом.

Накурила [Галя] ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося (Кв.-Осн., II, 1956, 320).

2. перех. Курінням, перегонкою приготовляти щось у якій-небудь кількості.

— Щоб ніхто з вас більше ні горілки не курив, ні шинкував! Ви мої — й шинок буде мій. Ось вам Лейба й горілки накурить (Мирний, І, 1949, 192).

НАКУ́РЮВАТИ², юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док. Піднімати, збивати пил; пилити.

Значення в інших словниках

1. накурювати — наку́рювати 1 дієслово недоконаного виду заповнювати повітря тютюновим димом; приготовляти у якійсь кількості наку́рювати 2 дієслово недоконаного виду збивати пил  Орфографічний словник української мови
2. накурювати — I -юю, -юєш, недок., накурити, -курю, -куриш, док. 1》 неперех.Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом. || Спалюючи певні речовини, наповнювати приміщення яким-небудь ароматним димом, запахом. 2》 перех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. накурювати — НАКУ́РЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., НАКУРИ́ТИ, урю́, у́риш, док. 1. Курячи, наповнювати приміщення тютюновим димом. Кричали [товариші], сміялись, накурювали в хаті (М.  Словник української мови у 20 томах
4. накурювати — Наку́рювати, -рюю, -рюєш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. накурювати — Накурювати, -рюю, -єш сов. в. накури́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Дымить, надымить. Накурила димом. 2) Накуривать, накурить (о табакѣ). 3) Пилить, напылить, поднимать, поднять пыль. 4) Накуривать, накурить. Горівки накурити. Лукаш. 130.  Словник української мови Грінченка