неповноліття

неповнолі́ття

-я, с.

Вік людини, що не досягла повноліття.

Значення в інших словниках

1. неповноліття — неповнолі́ття іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. неповноліття — Особи, що не досягли віку, з яким закон пов’язує початок дієздатності. За сучасним правом неповнолітні – особи, які не досягли 16 років. англ. infancy / minority; нім. Minderjährigkeit f=; угор. kiskorúság; рос. несовершеннолетие.  Словник із соціальної роботи
3. неповноліття — НЕПОВНОЛІ́ТТЯ, я, с. Вік людини, що не досягла повноліття. [Тарталюк:] Тихше, тихше, я з вами не розмовляю. У вас за неповноліттям навіть паспорта немає (І. Кочерга); Сашко мріяв бути дорослим, вирости якнайшвидше – і гірко катувався своїм неповноліттям (Ю. Смолич).  Словник української мови у 20 томах
4. неповноліття — Юридичний стан фізичної особи, що не досягла повноліття (в Україні 18 років); кримінальна відповідальність за вчинені злочини настає з 16-річного віку, за особливо важкі (убивство, грабіж і т.п.) — з 14 років; право укладати трудові угоди підлітки отримують з 15 років (із певними обмеженнями).  Універсальний словник-енциклопедія
5. неповноліття — Неповнолі́ття, -ття, -ттю, -ттям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. неповноліття — НЕПОВНОЛІ́ТТЯ, я, с. Вік людини, що не досягла повноліття. [Тарталюк:] Тихше, тихше, я з вами не розмовляю. У вас за неповноліттям навіть паспорта немає (Коч., II, 1956, 422); Сашко мріяв бути дорослим, вирости якнайшвидше — і гірко катувався своїм неповноліттям (Смолич, Світанок.., 1953, 36).  Словник української мови в 11 томах