непокірний
непокі́рний
-а, -е.
Який не хоче підкорятися, бути підвладним кому-небудь; неслухняний.
|| у знач. ім. непокірні, -них, мн. (одн. непокірний, -ного, ч.; непокірна, -ної, ж.). Ті, що не хочуть підкорятися, бути підвладними кому-небудь.
|| Власт. такій людині.
|| Який виражає непокору.
Великий тлумачний словник сучасної української мови