обручати

обруча́ти

-аю, -аєш, недок., обручити, -ручу, ручиш, док., перех.

Відправляючи шлюбний обряд, одягати молодим обручки; одружувати.

Значення в інших словниках

1. обручати — обруча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. обручати — див. заручати  Словник церковно-обрядової термінології
3. обручати — ОБРУЧА́ТИ, аю, аєш, недок., ОБРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., перех. Відправляючи шлюбний обряд, одягати молодим обручки; одружувати. Молодую мою силу Багаті купили; Може й дівчину без мене З іншим обручили (Шевч., І, 1951, 481).  Словник української мови в 11 томах
4. обручати — ОБРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., кого з ким. Відправляючи шлюбний обряд, одягати молодим обручки; одружувати. Молодую мою силу Багаті купили; Може й дівчину без мене З іншим обручили (Т. Шевченко).  Словник української мови у 20 томах
5. обручати — ЗАРУЧА́ТИ (оголошувати кого-небудь нареченою і нареченим), ОБРУЧА́ТИ, ЗМОВЛЯ́ТИ заст. (справляти заручини); ЄДНА́ТИ заст. (домовлятися з кимось про одруження дітей і взагалі кого-небудь). — Док.: заручи́ти, обручи́ти, змо́вити, поєдна́ти.  Словник синонімів української мови