одурений
оду́рений
-а, -е.
Дієприкм. пас. мин. ч. до одурити.
|| одурено, безос. присудк. сл.
|| у знач. прикм.
|| у знач. ім. одурені, -них, мн. (одн. одурений, -ного, ч.; одурена, -ної, ж.). Ті, кого одурили.
Великий тлумачний словник сучасної української мови