ополчення

ополче́ння

-я, с.

1》 У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас.

2》 Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців – цивільного населення, здатного тримати зброю, але увільненого від дійсної військової служби.

Значення в інших словниках

1. ополчення — ополче́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с. 1. У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас. Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (П.  Словник української мови у 20 томах
3. ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ іст. (військо з народних мас, що створювалося на час війни), РУ́ШЕННЯ іст. — Тепер усяк, хто хоче спокою в своїй землі, не покладається лише на ополчення — дружину гуртує навколо себе (Д.  Словник синонімів української мови
4. ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с. 1. У давнину — військо, що створювалося на час війни з народних мас. Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (Кочура, Зол.  Словник української мови в 11 томах