ополчення

ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с.

1. У давнину — військо, що створювалося на час війни з народних мас.

Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (Кочура, Зол. грамота, 1960, 31);

У разі війни князь збирав ополчення з жителів міста (Іст. СРСР, І, 1956, 55).

2. Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців — цивільного населення, здатного тримати зброю, але звільненого від дійсної військової служби.

— Стражники їздили на конях, — розказував Грицько Вересай, — і оглашали, щоб люди писалися в ополчення (Бурл., О. Вересай, 1959, 6);

Він [комендант] направив мене в ополчення, командного складу не вистачало, мене одразу й призначили командиром роти (Перв., Дикий мед, 1963, 195).

Значення в інших словниках

1. ополчення — ополче́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. ополчення — -я, с. 1》 У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас. 2》 Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців – цивільного населення, здатного тримати зброю, але увільненого від дійсної військової служби.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ, я, с. 1. У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас. Кампанія з французами буде важкою. Наполеон має могутню армію, то, може, доведеться всім йти в ополчення, як за Мініна і Пожарського (П.  Словник української мови у 20 томах
4. ополчення — ОПОЛЧЕ́ННЯ іст. (військо з народних мас, що створювалося на час війни), РУ́ШЕННЯ іст. — Тепер усяк, хто хоче спокою в своїй землі, не покладається лише на ополчення — дружину гуртує навколо себе (Д.  Словник синонімів української мови