осел

осе́л

осла, ч.

1》 Свійська робоча тварина родини конячих.

2》 перен., зневажл. Про нерозумну або вперту людину.

|| Уживається як лайливе слово.

Значення в інших словниках

1. осел — осе́л іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. осел — Ослюк, віслюк, а. ішак; (напівкінь) мул; (дикий) онагр; (хто) ДУРЕНЬ, УПЕРТЮХ; ослик.  Словник синонімів Караванського
3. осел — див. дурний; упертий  Словник синонімів Вусика
4. осел — Віслюк, (вона) віслюха, (воно) вісля, віслячко  Словник чужослів Павло Штепа
5. осел — ОСЕ́Л, осла́, ч. 1. Свійська в'ючна тварина родини конячих менша за коня. І шляхом ві[й]сько, мов гадюки. За герцогинями німота; Хто з соколами на руках, Хто пішки, верхи на ослах (Т.  Словник української мови у 20 томах
6. осел — о́се́л: ◊ ора́ти як ди́кий о́се́л → орати  Лексикон львівський: поважно і на жарт
7. осел — Осел вино носить, а воду п'є. Дурний робить, а мудрі використовують його. Осел — ослом. Дурень дурнем. Дай ослові вівса, а його до бодяків тягне. Натури не зміниш. Осел живиться бодяками. Не всі осли ходять на чотирох ногах.  Приповідки або українсько-народня філософія
8. осел — ДУ́РЕНЬ (розумово обмежений чоловік; лайливе слово), ДУРНИ́Й, ТУПИ́ЦЯ розм., ТУПА́К розм., НЕДОТЕ́ПА розм., НЕТЯ́МА розм., НЕДО́У́МОК розм., НЕДО́У́М розм. рідше, ДУРИ́ЛО розм., ДУ́РНИК розм., ДУРНИ́ЛО розм., ТУМА́Н розм., КЕП розм., ТОВКА́Ч розм.  Словник синонімів української мови
9. осел — Осе́л, осла́; осли́, ослі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. осел — ОСЕ́Л, осла́, ч. 1. Свійська робоча тварина родини конячих. І шляхом ві[й]сько, мов гадюки. За герцогинями німота; Хто з соколами на руках, Хто пішки, верхи на ослах (Шевч., І, 1963, 266). 2. перен., зневажл. Про нерозумну, або вперту людину.  Словник української мови в 11 томах
11. осел — Осел, осла м. Оселъ. Набув, як сокола, а тяжко збути, як осла. Ном. № 10548.  Словник української мови Грінченка