пануючий

пану́ючий

-а, -е.

Дієприкм. акт. теп. ч. до панувати.

Значення в інших словниках

1. пануючий — пану́ючий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. пануючий — [пануйучией] м. (на) -чому /-ч'ім, мн. -ч'і  Орфоепічний словник української мови
3. пануючий — Пануючий чи панівний? До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному ...  «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
4. пануючий — ПАНІВНИ́Й (який має владу), ПАНУ́ЮЧИЙ, ВЛАДУ́ЩИЙ заст.; ПРА́ВЛЯЧИЙ (який керує державою). Велич Толстого полягає.. в його нещадній критиці того панівного класу, до якого він сам належав за походженням і вихованням (М.  Словник синонімів української мови
5. пануючий — ПАНУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до панува́ти. Ми вийшли на високий крутий шпиль, пануючий над селом (Н.-Лев., II, 1956, 409); // у знач. прикм.  Словник української мови в 11 томах