плугатар

плуга́та́р

-атаря, ч.

Той, хто оре землю плугом; орач.

|| Той, хто працює біля плуга на копальних роботах тощо.

Значення в інших словниках

1. плугатар — плуга́та́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. плугатар — див. селянин  Словник синонімів Вусика
3. плугатар — Плуга́тар і плуга́тир, -ря; -рі, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. плугатар — ПЛУГА́ТА́Р, а́таря́, ч., заст. Той, хто оре землю плугом; орач. Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко); Погукували плугатарі, поганяючи воли в плузі (І. Нечуй-Левицький); // Той, хто працює біля плуга на копальних роботах тощо.  Словник української мови у 20 томах
5. плугатар — ОРА́Ч (той, хто оре землю), ПЛУГА́ТА́Р, ПЛУГА́Р рідше, ПЛУГА́Ч діал., ПЛУ́ЖНИК діал., РА́ТА́Й заст., ОРА́ТАЙ заст. Надійшла пора орати, Орачів зве сонце з хати (М. Стельмах); Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм; Червоніє за горою; Плугатар співає (Т.  Словник синонімів української мови
6. плугатар — ПЛУГА́ТА́Р, а́таря́, ч. Той, хто оре землю плугом; орач. Плугатарі з плугами йдуть (Шевч., II, 1963, 15); Погукували плугатарі, поганяючи воли в плузі (Н.-Лев., І, 1956, 111); // Той, хто працює біля плуга на копальних роботах тощо.  Словник української мови в 11 томах