Великий тлумачний словник сучасної мови

повінчати

повінча́ти

-аю, -аєш, док., перех.

Одружити за церковним обрядом; обвінчати.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. повінчати — повінча́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. повінчати — ПОВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого. Одружити за церковним обрядом; обвінчати. – Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Леся Українка); Так ніхто з селян і не побачив...  Словник української мови у 20 томах
  3. повінчати — ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал.  Словник синонімів української мови
  4. повінчати — ПОВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Одружити за церковним обрядом; обвінчати. — Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
  5. повінчати — Повінча́ти, -ча́ю, -єш гл. Повѣнчать. І світ мені зав'язали, із нелюбом повінчали. Чуб. V. 539.  Словник української мови Грінченка