подія

поді́я

-ї, ж.

1》 Те, що відбувалося або відбулося, сталося; явище, факт суспільного або особистого життя.

|| тільки мн. Сукупність пов'язаних між собою в якомусь відношенні явищ, фактів суспільного життя (звичайно важливих, значних), які становлять ніби щось єдине ціле.

2》 Те, що порушує усталений, звичний хід життя; що-небудь важливе, видатне.

|| Що-небудь непередбачене, несподіване; пригода.

3》 заст. Справа, дія.

Значення в інших словниках

1. подія — поді́я іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. подія — Випадок, інцидент, оказія, р. трапунок; (незвичайна) пригода, приключка, (неймовірна) сенсація; (прикра) халепа; пор. БУВАЛЬЩИНА.  Словник синонімів Караванського
3. подія — див. пригода  Словник синонімів Вусика
4. подія — ПОДІ́Я, ї, ж. 1. Те, що відбувалося або відбулося, сталося; явище, факт суспільного або особистого життя. Дячиха виросла таки у цім селі, і подія, про яку так негречно згадував гуцул, дійсно мала місце й була історичним фактом (Г.  Словник української мови у 20 томах
5. подія — ВИ́ПАДОК (те, що сталося, трапилося несподівано), ПРИГО́ДА, ПОДІ́Я, ОКА́ЗІЯ, ЕПІЗО́Д, ІНЦИДЕ́НТ, ІСТО́РІЯ розм., КА́ЗУС розм., ТРАПУ́НОК розм., ПРИ́ТЧА (ПРИ́ЧТА) розм., ПРИЧИ́НА заст., ПРИПА́ДОК діал.  Словник синонімів української мови
6. подія — Поді́я, -дії, -ді́єю; -ді́ї, -ді́й  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. подія — ПОДІ́Я, ї, ж. 1. Те, що відбувалося або відбулося, сталося; явище, факт суспільного або особистого життя. Дячиха виросла таки у цім селі, і подія, про яку так негречно згадував гуцул, дійсно мала місце й була історичним фактом (Хотк.  Словник української мови в 11 томах
8. подія — Подія, -дії ж. 1) Событіе. Нащо вже веселий, нежурбливий, та й він заклопотався тією подією. МВ. І. 38. 2) Поступокъ. Кривоніс добре знав свою вину і ввочевидьки бачив, що такою подією тратив віру і силу у себе поміж товариством. Стор. МПр. 146.  Словник української мови Грінченка