пожувати

пожува́ти

-ую, -уєш, док.

1》 перех. і без додатка. Док. до жувати 1), 2).

2》 перех. і неперех. Жувати якийсь час.

|| Взявши що-небудь у зуби, зробити кілька жувальних рухів.

|| у сполуч. зі сл. губами, ротом. Зробити кілька рухів губами, ротом, як під час жування.

Значення в інших словниках

1. пожувати — пожува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пожувати — ПОЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. що і без прям. дод. Док. до жува́ти 1, 2. Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула та й удавилася (Панас Мирний); Старий пожував ягоду й сплюнув (О.  Словник української мови у 20 томах
3. пожувати — ПОЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. перех. і без додатка. Док. до жува́ти 1, 2. Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула та й удавилася (Мирний, III, 1954, 47); Старий пожував ягоду й сплюнув (Довж.  Словник української мови в 11 томах
4. пожувати — Пожувати, -жую, -єш гл. Пожевать, изжевать.  Словник української мови Грінченка