Значення в інших словниках
-
позичити —
пози́чити дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
-
позичити —
ПОЗИ́ЧИТИ див. позича́ти.
Словник української мови у 20 томах
-
позичити —
оче́й у Сірка́ (Рябка́, во́вка) позича́ти / пози́чити. Втратити почуття сорому, власної гідності. Такії очей у вовка Позичать не стануть: Вони сорому ізроду Не мали й не мають (Укр. поети-романтики..); — І Павло пішов (до Заруби), очей у Сірка позичивши?...
Фразеологічний словник української мови
-
позичити —
ПЕРЕЙНЯ́ТИ що від кого і без додатка (навчитися чого-небудь від когось, спостерігаючи за ним), ПЕРЕБРА́ТИ рідше, НАБРА́ТИСЯ розм.; ЗАПОЗИ́ЧИТИ, ПОЗИ́ЧИТИ рідше, ПІДХОПИ́ТИ, ПОХОПИ́ТИ діал. (зробити своїм надбанням). — Недок.
Словник синонімів української мови
-
позичити —
Пози́чити, див. позича́ти
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
позичити —
ПОЗИ́ЧИТИ див. позича́ти.
Словник української мови в 11 томах
-
позичити —
Позича́ти, -ча́ю, -єш сов. в. позичити, -чу, -чиш, гл. 1) — у кого. Занимать, занять, брать, взять въ долгъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12. 2) — кому. Одолжать, одолжить кому, давать, дать въ долгъ. Одна бере і другим позичає, а друга не бере й другим не дає. Ком. II. 50.
Словник української мови Грінченка