позичка

по́зичка

-и, ж.

1》 Дія за знач. позичати, позичити.

|| Фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах.

2》 Те, що взяте або дане в борг.

Значення в інших словниках

1. позичка — по́зичка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. позичка — [позиечка] -чкие, д. і м. -иец':і, р. мн. -чок  Орфоепічний словник української мови
3. позичка — ПО́ЗИЧКА, и, ж. 1. Дія за знач. позича́ти, пози́чити. Був голосок, та позички з'їли! (Номис); – Що я йому, хатня робітниця, бігати по хліб? “Позичте” – добрі мені позички, щодня (Я. Качура). 2. екон., фін.  Словник української мови у 20 томах
4. позичка — БОРГ (те, що взяте або дане в позику), ДОВГ діал.; ПО́ЗИКА (ужив. також як фінансово-юридичний термін: фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах; гроші, надані або одержані в такий спосіб); ПО́ЗИЧКА (ужив.  Словник синонімів української мови
5. позичка — По́зичка, -чки, -чці; -зички, -зичок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. позичка — ПО́ЗИЧКА, и, ж. 1. Дія за знач. позича́ти, пози́чити. Був голосок, та позички з’їли! (Номис, 1864, № 12454); — Що я йому, хатня робітниця, бігати по хліб? «Позичте» — добрі мені позички, щодня (Кач.  Словник української мови в 11 томах
7. позичка — По́зичка, -ки ж. = позика. Позичка босоніж ходить. Ном. № 10618. Заспівав би — був голосок, та позички ззіли. Шевч.  Словник української мови Грінченка