позичка

ПО́ЗИЧКА, и, ж.

1. Дія за знач. позича́ти, пози́чити.

Був голосок, та позички з'їли! (Номис);

– Що я йому, хатня робітниця, бігати по хліб? “Позичте” – добрі мені позички, щодня (Я. Качура).

2. екон., фін. Фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах.

Услід за купівлею товарів на гроші з'явилася грошова позичка. (з наук. літ.).

3. Те, що взяте або дане в борг.

Свого часу, як пригадав я собі тепер блискавкою, споминала мені мати про якусь позичку (О. Кобилянська);

На весну зовсім у селянина не стало хліба. Тижнів зо три позичками жили, а тепер уже хто його знає, як і жити – ніхто й позичати не став (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. позичка — по́зичка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. позичка — [позиечка] -чкие, д. і м. -иец':і, р. мн. -чок  Орфоепічний словник української мови
3. позичка — -и, ж. 1》 Дія за знач. позичати, позичити. || Фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах. 2》 Те, що взяте або дане в борг.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. позичка — БОРГ (те, що взяте або дане в позику), ДОВГ діал.; ПО́ЗИКА (ужив. також як фінансово-юридичний термін: фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах; гроші, надані або одержані в такий спосіб); ПО́ЗИЧКА (ужив.  Словник синонімів української мови
5. позичка — По́зичка, -чки, -чці; -зички, -зичок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. позичка — ПО́ЗИЧКА, и, ж. 1. Дія за знач. позича́ти, пози́чити. Був голосок, та позички з’їли! (Номис, 1864, № 12454); — Що я йому, хатня робітниця, бігати по хліб? «Позичте» — добрі мені позички, щодня (Кач.  Словник української мови в 11 томах
7. позичка — По́зичка, -ки ж. = позика. Позичка босоніж ходить. Ном. № 10618. Заспівав би — був голосок, та позички ззіли. Шевч.  Словник української мови Грінченка