полишати

полиша́ти

I -аю, -аєш, недок., полишити, -лишу, -лишиш, док., перех., розм.

1》 Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь; залишати (у 1 знач.).

|| Вирушати, покидаючи тимчасово або назавжди кого-, що-небудь.

|| Зберігатися, не зникати.

Полишати за собою кого, що — а) рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь; б) випереджати, перевершувати.

2》 Давати можливість розпоряджатися чим-небудь.

|| на кого. Доручати комусь піклуватися про кого-, що-небудь.

|| кому. Заповідати кому-небудь щось. Полишати у спадок.

3》 Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось; залишати (у 3 знач.).

4》 Зберігати, відкладати щось для кого-, чого-небудь; залишати (у 4 знач.).

5》 також з інфін. Переставати займатися чим-небудь, припиняти щось робити; залишати (у 7 знач.).

|| Відмовлятися від чогось, забувати про щось.

|| перен. Припиняти використання чогось. Полишити гніздо.

6》 Зберігати в якому-небудь стані, положенні і т. ін.

|| Не займати, не знищувати.

II -аю, -аєш, док., перех.

Залишити всіх чи багатьох, все чи багато чого-небудь; позалишати.

Значення в інших словниках

1. полишати — I недок. розм. У значенні "залишати" вживається тільки тоді, коли йдеться про багатьох осіб або про ряд предметів чи явищ. Й звірі, як відомо, полишають сліди. Німий же був безслідний (П.Загребельний). II док.  Літературне слововживання
2. полишати — полиша́ти 1 дієслово недоконаного виду залишати розм. полиша́ти 2 дієслово доконаного виду позалишати  Орфографічний словник української мови
3. полишати — ПОЛИША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОЛИШИ́ТИ, лишу́, ли́шиш, док., кого, що, розм. 1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь; залишати (у 1 знач.).  Словник української мови у 20 томах
4. полишати — лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) (за собо́ю) слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О.  Фразеологічний словник української мови
5. полишати — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. полишати — ПОЛИША́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОЛИШИ́ТИ, лишу́, ли́шиш, док., перех., розм. 1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь; залишати (у 1 знач.). Маріквіта вийшла, а вийшовши, полишила в кімнаті китицю з гранат (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах