поночіти

поночі́ти

-іє, недок., безос., розм.

Темнішати з наступанням ночі.

Значення в інших словниках

1. поночіти — поночі́ти дієслово доконаного виду безос., розм.  Орфографічний словник української мови
2. поночіти — див. <�ВЕЧОРІТИ>.  Словник синонімів Караванського
3. поночіти — див. смеркати  Словник синонімів Вусика
4. поночіти — ПОНОЧІ́ТИ, і́є, недок., безос., розм. Темнішати з настанням ночі. Я ліг коло куреня й не зоглядівся, як смеркало й поночіло, як зорі висипались на небі (І.  Словник української мови у 20 томах
5. поночіти — СМЕРКА́ТИ безос. (темніти після заходу сонця), СМЕРКА́ТИСЯ, ВЕЧОРІ́ТИ, СУТЕНІ́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ТЕМНІ́ТИ, ПОНОЧІ́ТИ розм., НОЧІ́ТИ рідше. — Док.: сме́ркнути, сме́ркнутися, посутені́ти, зсутені́ти, приме́ркнути (приме́ркти), осме́ркнути розм.  Словник синонімів української мови
6. поночіти — Поночі́ти, -чі́є, -чі́ло  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. поночіти — ПОНОЧІ́ТИ, і́є, недок., безос., розм. Темнішати з наступанням ночі. Я ліг коло куреня й не зоглядівся, як смеркало й поночіло, як зорі висипались на небі (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
8. поночіти — Поночіти, -чіє гл. безл. Темнѣть вечеромъ. Уже стало поночіти, як ми рушили додому. Волч. у. Хай ще більш поночіє. Мнж. 190.  Словник української мови Грінченка