поночіти
ПОНОЧІ́ТИ, і́є, недок., безос., розм.
Темнішати з настанням ночі.
Я ліг коло куреня й не зоглядівся, як смеркало й поночіло, як зорі висипались на небі (І. Нечуй-Левицький);
Зовсім поночіло, і біле тіло на чорній корі груші здавалося блідою плямою (Іван Ле);
День за днем просиджувала [Зоя] дома, у своїй кімнатці, і хіба зрідка, пізно увечері, коли зовсім поночіло, проходилась понад дворами (А. Хорунжий).
Словник української мови (СУМ-20)