понука

пону́ка

-и, ж.

1》 Те саме, що понукання.

2》 Поштовх до дії; спонукання.

Значення в інших словниках

1. понука — пону́ка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. понука — Пону́ка. Спонука, стимул. Ненаситна жадоба власти і зиску є понукою промислової конкуренциї, а над тим тяжить, як брудна хмара, несовістність. Кождий боре ся лиш о себе, щоби не дати ся пілкнути.  Українська літературна мова на Буковині
3. понука — ПОНУ́КА, и, ж. 1. Те саме, що понука́ння. Коники легко біжать без понуки, а сани тільки шелестять по втертій дорозі... (В. Гжицький). 2. Поштовх до дії; спонукання.  Словник української мови у 20 томах
4. понука — ПОНУ́КА, и, ж. 1. Те саме, що понука́ння. Коники легко біжать без понуки, а сани тільки шелестять по втертій дорозі… (Гжицький, У світ.., 1960, 83). 2. Поштовх до дії; спонукання.  Словник української мови в 11 томах
5. понука — Понука, -ки ж. Поощреніе, подстрекательство. понуку дати. Поощрить, подстрекнуть. Вх. Зн. 53.  Словник української мови Грінченка