почет

по́чет

-чту, ч.

1》 Особи, що супроводжують поважну світську або духовну особу, воєначальника.

|| Особи, що належать до найближчого оточення володарів.

|| Група людей (перев. військових), призначувана для почесної зустрічі або супроводу кого-, чого-небудь.

2》 перен. Особи, що супроводжують керівника при якомусь огляді.

3》 етн. Супровід молодого або молодої на весіллі.

Значення в інших словниках

1. почет — по́чет іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. почет — Кортеж; (весільний) причет; (на пошану гостя) почесна варта <д. караул>.  Словник синонімів Караванського
3. почет — ПО́ЧЕТ, чту, ч. 1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника. Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, – бояр, духівництво, дочок (І. Кочерга); Суворов прибув до Каушан ..  Словник української мови у 20 томах
4. почет — ПО́ЧЕТ (ті, хто супроводжує високопоставлену особу, воєначальника, керівника високого рангу), ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) ірон., СВИ́ТА заст. Решта були дворові слуги й почет Хмельницького. Частина їх їхала на конях, частина — за погоничів на санях (П.  Словник синонімів української мови
5. почет — По́чет, по́чту, -чтові; по́чти, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. почет — ПО́ЧЕТ, чту, ч. 1. Особи, що супроводжують високопоставлену світську або духовну особу, воєначальника. Він [Ярослав] жестом спиняє почет, що йде слідом за ним, — бояр, духівництво, дочок (Коч., П’єси, 1951, 54); Суворов прибув до Каушан..  Словник української мови в 11 томах
7. почет — Почет, -чту м. Свита. За ним шляхетний почет виступає. К. МБ. II. 120.  Словник української мови Грінченка