причет

при́чет

причт, -у, ч.

1》 Служителі культу при окремій православній церкві.

2》 перен., жарт. Особи, які супроводжують кого-небудь; почет.

Значення в інших словниках

1. причет — при́чет іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. причет — Клір; (царя) почет; П. оточення.  Словник синонімів Караванського
3. причет — І заст. причт Священно- та церковнослужителі одного храму; клир  Словник церковно-обрядової термінології
4. причет — ПРИ́ЧЕТ, ПРИЧТ, у, ч. 1. Служителі культу при окремій церкві. Отець Василь ще раз скропив козаків, ще раз поблагав на воїнство чесне благословення у Ґоспода і з причетом вернувся журно до церкви (М.  Словник української мови у 20 томах
5. причет — ПО́ЧЕТ (ті, хто супроводжує високопоставлену особу, воєначальника, керівника високого рангу), ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) ірон., СВИ́ТА заст. Решта були дворові слуги й почет Хмельницького. Частина їх їхала на конях, частина — за погоничів на санях (П.  Словник синонімів української мови
6. причет — ПРИ́ЧЕТ, ПРИЧТ, у, ч. 1. Служителі культу при окремій православній церкві. Отець Василь ще раз скропив козаків, ще раз поблагав на воїнство чесне благословення у господа і з причетом вернувся журно до церкви (Стар., Облога..  Словник української мови в 11 томах
7. причет — Причет, -та и -ту м. 1) Причтъ. Причет в підрясниках ходить, то панотці мусять ходить в рясі. Св. Л. 10. 2) Свита, лица, сопровождающія кого. Увесь весільний причет молодого рушає до молодої, співаючи. О. 1862. IV. 30. 3) причет, -ту.  Словник української мови Грінченка