проворкотати

проворкота́ти

-очу, -очеш і проворкотіти, -очу, -отиш, док.

1》 неперех. Те саме, що проворкувати 1).

2》 перех. і без додатка, перен. Те саме, що проворкувати 2).

3》 перех. і без додатка, перен. Пробурчати, промурмотати, виражаючи невдоволення чим-небудь, гнів і т. ін.

|| рідко. Сказати що-небудь тихо, невиразно.

Значення в інших словниках

1. проворкотати — проворкота́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. проворкотати — див. сказати  Словник синонімів Вусика
3. проворкотати — ПРОВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. 1. Те саме, що проворкува́ти 1. 2. що і без прям. дод., перен. Те саме, що проворкува́ти 2. Кошкін подивився скоса на Женю і проворкотів: “Струни рук і сердець почуттєві .. ” (І.  Словник української мови у 20 томах
4. проворкотати — БУРЧА́ТИ розм. (сердито, докучливо і звичайно неголосно висловлювати своє невдоволення), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ) розм. рідше; БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм. (уривчасто, час від часу). — Док.  Словник синонімів української мови
5. проворкотати — ПРОВОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ПРОВОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. 1. неперех. Те саме, що проворкува́ти 1. 2. перех. і без додатка, перен. Те саме, що проворкува́ти 2. Кошкін подивився скоса на Женю і проворкотів: «Струни рук і сердець почуттєві..» (Мур.  Словник української мови в 11 томах