пронія

про́нія

-ї, ж., іст.

У візантійському праві – довічне надання державних податків, що стягувалися з певної території.

Значення в інших словниках

1. пронія — ПРО́НІЯ, ї, ж., іст. У Візантії XI – XV ст. пожиттєве або спадкове імператорське пожалування світській особі або монастирю від збору державних податків з певних територій, а з XIII ст. також і земельних угідь.  Словник української мови у 20 томах