розкол

розко́л

-у, ч.

1》 іст. У Московщині середини 17 ст. – релігійний рух проти офіційної церкви, її догматів, який закінчився утворенням ряду сект.

|| Відокремлення від офіційної церкви.

2》 перен. Дія і стан за знач. розколоти, розколювати 2) і розколотися, розколюватися 2).

3》 спец. Довгий вузький коридор із дерев'яних щитів з розширеним входом, який споруджується для індивідуального огляду та підрахунку овець, коней.

Значення в інших словниках

1. розкол — розко́л іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. розкол — [розкол і роскол] -лу, м. (на) -л'і, мн. -лие, -л'іў  Орфоепічний словник української мови
3. розкол — РОЗКО́Л, у, ч. 1. рел., заст. У середині XVII ст. – релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект. Синхронність соціальних вибухів засвідчувала універсальність протиріч між владою й нижчими станами...  Словник української мови у 20 томах
4. розкол — Розко́л, -лу, -лові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розкол — РОЗКО́Л, у, ч. 1. рел., заст. У Росії середини XVII ст. — релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект; // Відокремлення від офіційної церкви. — Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи!...  Словник української мови в 11 томах