рушниця —
[рушниц'а] -ц'і, ор. -цеийу
Орфоепічний словник української мови
рушниця —
РУШНИ́ЦЯ, і, ж. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (І. Нечуй-Левицький); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (О. Донченко). (1) Мисли́вська рушни́ця – вогнепальна зброя для полювання.
Словник української мови у 20 томах
рушниця —
Ручна вогнепальна або пневматична зброя з довгою цівкою; калібр 6,5-8 мм; кремінна (до XVIII ст.), пістонна (XIX ст.) головним чином гладкоцівкова; від середини XIX ст. витіснена нарізною (ґвинтівка); назва р. збереглася переважно для мисливської зброї.
Універсальний словник-енциклопедія
рушниця —
ОБРІ́З (гвинтівка з укороченим стволом і прикладом), ВІДРІ́З, ВІДРІЗА́Н (ОДРІЗА́Н) розм., КУЦА́К розм., ОБРІЗА́Н розм. рідше, УТИ́НОК (ВТИ́НОК) діал. По селах і хуторах темними осінніми ночами лунали постріли з обрізів (В.
Словник синонімів української мови
рушниця —
РУШНИ́ЦЯ, і, ж. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (Н.-Лев., II, 1956, 434); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (Донч., II, 1956, 43). Поста́вити гвинті́вку (рушни́цю і т. ін.) на бойови́й звід див.
Словник української мови в 11 томах