рушниця
РУШНИ́ЦЯ, і, ж.
Вогнепальна ручна зброя.
Настя хапає рушницю й стріляє (І. Нечуй-Левицький);
Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (О. Донченко).
(1) Мисли́вська рушни́ця – вогнепальна зброя для полювання.
Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин (З. Тулуб);
Поста́вити гвинті́вку (рушни́цю) на бойови́й звід див. поста́вити¹;
(2) Протита́нкова рушни́ця, військ. – важка вогнепальна зброя для боротьби з танками противника.
Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Л. Первомайський);
(3) Рушни́ця центра́льного бо́ю – мисливська рушниця, яку заряджають із задньої частини патроном з капсулем у центрі; Скида́ти / ски́нути гвинті́вку (рідше рушни́цю) на приці́л див. скида́ти.
△ (4) Рушни́ця ни́зить – рушниця стріляє нижче від цілі, мішені; Триліні́йна (рідше трьохліні́йна) гвинті́вка (рушни́ця) див. гвинті́вка.
◇ Ста́вити / поста́вити (зіста́вити і т. ін.) збро́ю (гвинті́вки, рушни́ці) в ко́зла (ко́зли) див. ста́вити;
Ста́вити / поста́вити під рушни́цю див. ста́вити;
Стоя́ти під рушни́цею див. стоя́ти.
Словник української мови (СУМ-20)