рушниця
РУШНИ́ЦЯ, і, ж. Вогнепальна ручна зброя.
Настя хапає рушницю й стріляє (Н.-Лев., II, 1956, 434);
Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (Донч., II, 1956, 43).
Поста́вити гвинті́вку (рушни́цю і т. ін.) на бойови́й звід див. поста́вити¹.
∆ Мисли́вська рушни́ця — вогнепальна зброя для полювання.
Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин (Тулуб, В степу.., 1964, 381);
Протита́нкова рушни́ця, військ.— важка вогнепальна зброя для боротьби з танками противника.
Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Перв., Дикий мед, 1963, 245).
◊ Ста́вити (поста́вити) під рушни́цю, військ., дорев.— з метою покарання примушувати стояти якийсь час у повному озброєнні й спорядженні;
Ста́вити (поста́вити, зіста́вити і т. ін.) рушни́ці в ко́зла (в ко́зли) див. ко́зла;
Стоя́ти під рушни́цею, військ., дорев.— бути у повній бойовій готовності.
Словник української мови (СУМ-11)