рушничка
РУШНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до рушни́ця.
— Киньте, ясновельможний, свою шаблю в кущі, тоді й я кину свою рушничку (Н.-Лев., VII, 1966, 122);
Поліз [Василько] під лаву, дістав саморобну рушничку, надів її на плече і потайки шмигнув до дверей (Панч, II, 1956, 142).
Словник української мови (СУМ-11)