ріпиця

рі́пиця

-і, ж.

Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин.

|| перен. Основа, початок чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. ріпиця — рі́пиця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. ріпиця — РІ́ПИЦЯ, і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. Ще раз подивилась [Устина] на хустку та й ув'язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (М.  Словник української мови у 20 томах
3. ріпиця — (аж) по са́му рі́пицю. Уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти. — Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю (Григорій Тютюнник). утну́ти по са́му рі́пицю кому.  Фразеологічний словник української мови
4. ріпиця — РІ́ПИЦЯ, і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. Ще раз подивилась [Устина] на хустку та її ув’язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (Стельмах, Хліб..  Словник української мови в 11 томах
5. ріпиця — Ріпиця, -ці ж. = репиця.  Словник української мови Грінченка