ріпиця
РІ́ПИЦЯ, і, ж.
Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин.
Ще раз подивилась [Устина] на хустку та й ув'язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (М. Стельмах);
Коли через двір майнуло дві вовчі тіні, він [собака] хоробро вистрибнув із своєї засідки і біля самого тину вчепився зубами одному вовкові в ріпицю хвоста. Це місце у вовків найдошкульніше (П. Панч);
// перен. Основа, початок чого-небудь.
Кожна з них [верб] була зверху зрубана, і від ріпиці піднімалося .. молоде пагіння, припушене немічним листям (Є. Гуцало).
◇ (1) [Аж] по са́му рі́пицю – уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти.
– Іди, вони [німці] тобі приріжуть [землі]. Як одхватять, то аж по саму ріпицю (Григорій Тютюнник);
Утну́ти по са́му рі́пицю див. утина́ти.
Словник української мови (СУМ-20)