ріпиця

РІ́ПИЦЯ, і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин.

Ще раз подивилась [Устина] на хустку та її ув’язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (Стельмах, Хліб.., 1959, 271);

Коли через двір майнуло дві вовчі тіні, він [собака] хоробро вистрибнув із своєї засідки і біля самого тину вчепився зубами одному вовкові в ріпицю хвоста. Це місце у вовків найдошкульніше (Панч, Гарні хлопці, 1959, 49);

// перен. Основа, початок чого-небудь.

Кожна з них [верб] була зверху зрубана, і від ріпиці піднімалося.. молоде пагіння, припушене немічним листям (Гуц., Скупана.., 1965, 45).

Значення в інших словниках

1. ріпиця — рі́пиця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. ріпиця — -і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. || перен. Основа, початок чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ріпиця — РІ́ПИЦЯ, і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. Ще раз подивилась [Устина] на хустку та й ув'язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (М.  Словник української мови у 20 томах
4. ріпиця — (аж) по са́му рі́пицю. Уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти. — Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю (Григорій Тютюнник). утну́ти по са́му рі́пицю кому.  Фразеологічний словник української мови
5. ріпиця — Ріпиця, -ці ж. = репиця.  Словник української мови Грінченка