слухняний

слухня́ний

-а, -е.

Який слухається кого-небудь, який завжди підкоряється, не суперечить нікому; покірний, послушний.

|| Який виражає покірність; сповнений послуху (про очі, погляд, обличчя і т. ін.).

|| перен. Який швидко приводиться в дію, зручний у керуванні, легко піддається обробці і т. ін.; піддатливий.

Слухняне знаряддя кого, чого — той (те), що виконує чужу волю.

Значення в інших словниках

1. слухняний — слухня́ний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. слухняний — Послухняний, не натуристий, не норовистий, не вередливий, без норову, злагідний, шовковий, с. ПОКІРНИЙ; (- гальмо) піддатливий; (виконавець) сліпий.  Словник синонімів Караванського
3. слухняний — див. покірний  Словник синонімів Вусика
4. слухняний — СЛУХНЯ́НИЙ, а, е. Який слухається кого-небудь, покірний. У багатого пана було двоє синів. Старшенький удався собі тихий, слухняний, все за книжкою сидів, а меншеньке таке вродилось швидке (О.  Словник української мови у 20 томах
5. слухняний — Слухня́ний, рідше слух’я́ний  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. слухняний — СЛУХНЯ́НИЙ, а, е. Який слухається кого-небудь, який завжди підкоряється, не суперечить нікому; покірний, послушний. У багатого пана було двоє синів. Старшенький удався собі тихий, слухняний, все за книжкою сидів, а меншеньке таке вродилось швидке (Стор.  Словник української мови в 11 томах